Мінімізувати
ризики використання штучного інтелекту в освіті означає закрити «розрив
релевантності» й розвивати той тип мислення, який забезпечить молодому
поколінню професійну стійкість у майбутньому, — вважає Майкл Воткінс (Michael
D. Watkins), професор лідерства та організаційних змін у IMD.
Як
гарантувати, що молоді спеціалісти та наступні покоління отримають навички, які
збережуть їх конкурентоспроможними через десять років? І чи може штучний
інтелект відігравати безпечну роль у цьому розвитку?
Для
освітян це дилема з багатьма невідомими. З одного боку, ШІ спокушає
ефективністю: автоматизація завдань, перевірки, збирання фідбеку — усе це
суттєво зменшує операційну інерцію.
З
іншого — зростає занепокоєння щодо неконтрольованого використання ШІ студентами
та його потенційного впливу на критичне мислення, творчість, навички письма й
загальну академічну доброчесність.
Щоб
інтегрувати ШІ відповідально й результативно, необхідно почати з основ: чого
саме ми намагаємося навчити студентів? Це ключове питання, адже широке
застосування ШІ студентами не зводиться до «лінощів» чи прагнення обійти
систему. Воно сигналізує про глибшу проблему: молодь добре відчуває, коли її
змушують опановувати те, що здається застарілим або не має реальної цінності.
Розрив релевантності: навчати тому, що має
значення
Свіжі
дані щодо використання ШІ в освіті — тривожні й промовисті. За даними
британського інституту HEPI, у 2025 році 92% студентів активно використовують
ШІ, тоді як у 2024 році — 66%. Із них 88% застосовували генеративний ШІ для
виконання завдань, пояснення складних концепцій, створення резюме текстів та
навіть прямого генерування фрагментів робіт.
Як
реагувати на таке стрімке «переростання» технології?
Рішення
полягає не в обмеженнях доступу. Справжня стратегія — сформувати два
переконання:
1. Навички, які студенти опановують, справді мають
цінність для їхнього майбутнього.
2. ШІ — це інструмент, яким варто користуватися
стратегічно, а не замість навчання.
Такий
підхід знімає «мотивацію до мінімуму» й повертає фокус на розвиток компетенцій,
а не формальне виконання завдань.
Що
ж таке «справжня цінність»?
Звіт
«Future of Jobs 2025» від World Economic Forum окреслює навички, що
залишатимуться критично важливими у 2030 році, й ті, що втратять значущість.
Еволюційно
стійкі навички 2030 року:
·
креативне
мислення,
·
аналітичне
мислення,
·
стійкість і
адаптивність,
·
лідерство та
соціальний вплив,
·
технологічна
грамотність,
·
допитливість.
Це
«ядро цінності» — компетенції, що забезпечують людську унікальність у добу ШІ.
Навички,
які виходять із фокусу:
·
рутинне читання
й письмо,
·
елементарні
математичні дії
—
усе те, що ШІ
вже виконує краще, швидше й дешевше.
Коли
освітні програми змушують студентів вправлятися в тому, що легко
автоматизується, вони закономірно обирають ШІ як оптимізатор.
·
Написати
шаблонне есе? ШІ упорається.
·
Створити
оригінальний аргумент чи інтегрувати складні знання? Це вже вимагає власного
мислення — і саме воно формує реальну цінність.
Отже,
масове використання ШІ студентами — не про «лінощі», а про раціональний
розподіл ресурсів.
Як
формується динаміка залежності від ШІ:
·
Раціональне
відсторонення: якщо навичка не має майбутньої цінності, студенти інтуїтивно не
інвестують зусиль.
·
Стратегічна
алокація енергії: час спрямовується на компетенції, які ШІ не замінить.
·
Ерозія
автентичності: форматні завдання породжують форматні відповіді — людський голос
стає зайвим.
·
Зниження
мотивації: застарілі програми руйнують внутрішній драйв до навчання.
Так
утворюється замкнене коло: нерелевантні завдання > залежність від ШІ >
зниження залученності > ще більше використання ШІ.
Як
IMD переформатувала MBA навколо трансверсальних навичок
IMD
радикально змінив підхід: замість традиційних «функціональних блоків» програма
побудована навколо десяти трансверсальних навичок — універсальних компетенцій,
що корелюють із ключовими навичками 2030 року.
10
навичок лідерства майбутнього:
1. розпізнавання патернів;
2. системне мислення;
3. візіювання та сценарне планування;
4. уміння ставити продуктивні запитання;
5. ухвалення рішень в умовах невизначеності;
6. дивергентне й конвергентне мислення;
7. квантифікація стратегій;
8. структуроване розв’язання проблем;
9. сторібординг і сторітелінг;
10.
лідерська
присутність.
Оскільки
навчання організоване не за функціями, а за здатностями, студенти з першого дня
бачать високу кореляцію курикулуму зі своїм професійним майбутнім. А коли
цінність очевидна — мотивація «зрізати кути» падає. ШІ перестає бути лазівкою й
перетворюється на партнерський інструмент.
Ризики
й реальність використання ШІ в освіті
Регулярні
дослідження окреслюють нову зону турбулентності: звичне — а подекуди й надмірне
— використання ШІ для виконання навчальних завдань може поступово «вимикати»
інтелектуальні м’язи студентів. Найсерйозніший ризик — атрофія тих здібностей,
які залишаються суто людськими й стрімко дорожчають у ринку майбутнього.
Коли
студенти делегують ШІ когнітивну роботу, вони ризикують утратити здатність
виконувати її самостійно. Так формується залежність, яка легко перетікає з
освітнього процесу в професійне середовище, де творче мислення, аналітична
глибина та адаптивне лідерство — це не «додаткова опція», а базова операційна
система. Усвідомлення цих ризиків критично важливе у час, коли освіта
намагається змістити фокус на компетенції майбутньої релевантності.
Критичне
мислення деградує
Коли
студенти оминають інтелектуальне напруження й використовують ШІ для завдань, що
потребують первинного аналізу, вони скорочують власну здатність мислити
самостійно й оцінювати докази. Ризик зростає особливо тоді, коли навчальні
задачі цілеспрямовано побудовані для розвитку аналітичного мислення — ключової
навички 2030 року за сигналами WEF. Систематичне покладання на ШІ під час формування
аргументів або розбору складних проблем позбавляє студентів необхідної практики
логічного аналізу. Як наслідок, вони гірше відрізняють достовірну інформацію
від шуму й входять у професійний шлях із недостатнім аналітичним «ядром».
Креативність
і оригінальність згасають
Надмірна
залежність від ШІ здатна стирати креативність, відтинаючи найцінніше —
інтелектуальний «захід у темний ліс», де народжуються нестандартні рішення.
Креативне мислення — можливо, найважливіший базовий скіл 2030 року — вимагає
боротьби з ідеями, сумнівів, постійних ітерацій. ШІ ж пропонує готові
конструкції, тим самим відбираючи в студентів досвід мозкового штурму, помилок
і переробок, через які вибудовується творча стійкість. З часом вони звикають до
зовнішнього генератора ідей і втрачають впевненість у власній креативній
спроможності.
Зростає
«ілюзія знань»
Покладання
на готові відповіді ШІ формує не компетентність, а її імітацію. Студенти можуть
виглядати успішними завдяки «відшліфованим» рішенням, згенерованим моделями,
однак за цією поверхнею часто немає справжнього розуміння — ні аналітичного, ні
креативного, ні проблемно-орієнтованого. Така видимість майстерності приховує
значні прогалини: студенти демонструють високі результати у роботах із
залученням ШІ, але губляться, коли потрібно проявити навички без цифрових
«підпірок». Куди ми рухаємося? Використання ШІ в освіті лише зростатиме. І поки
студенти чітко розрізняють механічні навички та ті, що створюють додану
вартість, — поки вони інстинктивно застосовують ШІ, щоб долати розрив між тим,
що їх навчають, і тим, що їм справді потрібно, — ризики надмірної залежності
залишаються системними.
Ми
стоїмо на роздоріжжі: з одного боку, ШІ компенсує застарілі освітні практики й
прискорює доступ до знань; з іншого — створює небезпеку «когнітивного
аутсорсингу», коли ключові мисленнєві навички втрачають тонус, як м’язи без
руху.
Це
схоже на ситуацію, коли організація встановлює новітній двигун у старий корпус
корабля: швидкість зростає, але корпус може не витримати навантаження. Так само
з освітою: технологічний прогрес не замінює стратегічної роботи над змістом
навчання.
Тому
завдання не в тому, щоб стримувати хвилю ШІ, а в тому, щоб задати правильний
«кільовий кут»:
- створити підходи до навчання, які одночасно: розвивають навички, незамінні у людському виконанні;
- використовують ШІ як партнерський інструмент, а не протез мислення;
- мінімізують ризики деградації критичних когнітивних здібностей.
Саме
на перетині технологічних можливостей і людської компетентності формується
реальна стійкість майбутніх поколінь.
За
матеріалами I by IMD.
Ілюстрація:
shutterstock.com
Джерело: https://tinyurl.com/48ztbfyu
Комментариев нет:
Отправить комментарий